Сьогодні відзначається міжнародний день охорони озонового шару.

Озоновий шар – це частина стратосфери Землі, де відносна концентрація озону значно вища, ніж у тропосфері. Він розташований приблизно на висоті 15-35 км і виконує життєво важливу функцію: поглинає більшу частину ультрафіолетового (УФ) випромінювання Сонця, особливо шкідливу УФ-В складову, яка може викликати рак шкіри, катаракту та пошкодження екосистем.

Причини руйнування озонового шару:

хлорфторвуглеводні (CFCs) і галогенвуглеводні (наприклад галогеніди брома) – стабільні речовини, які піднімаються в стратосферу, де ультрафіолет розкладає їх і вивільнює атоми хлору або брому. Ці атоми каталізують руйнування молекул озону у циклах, що можуть знищувати тисячі молекул озону кожен;

полярні стратосферні хмари (PSCs) у зимово-весняний період у Антарктиці сприяють перетворенню неактивних форм хлору в реактивні, що посилює руйнування під час повернення сонячного світла;

інші джерела озоноруйнівних речовин: деякі промислові гази, препарати для сільського господарства (наприклад метилбромід), а також зростання викидів закису азоту (N2O) – зараз один із провідних факторів впливу на стратосферний озон.

У 1985 році вчені виявили значне сезонне зниження озону над Антрактидою – так з’явився термін «озонова діра». У відповідь міжнародне співтовариство ухвалило Монреальський протокол (1987 р.) – угоду про поетапне припинення виробництва і споживання основних озоноруйнівних речовин (CFC, галогеналкани, галогени тощо). Протокол неодноразово доповнювався і посилювався. Пізніше було ухвалено Кігалійське доповнення (2016 р.) щодо поетапного зниження гідрофторвуглеводів – вони не руйнують озон, але є потужними парниковими газами.

Наслідки руйнування озону:

здоров’я: збільшення ризику раку шкіри, опіків від ЦФ, катаракти й ослаблення імунітету;

екосистеми: порушення морських харчових ланцюгів (особливо планктону), пошкодження рослин, зниження врожайності деяких культур;

клімат: взаємодія між озоном і кліматом складна – наприклад, зміни в стратосферному озоні впливають на циркуляцію атмосфери, а певні змінники CFC були потужними парниковими газами.

Завдяки Монреальському протоколу глобальне виробництво основних озоноруйнівних речовин впало майже до нуля, концентрації CFC у стратосфері зменшуються. Наукові оцінки (WMO/UNEP) прогнозують поступове відновлення озонового шару до рівня кінця 20 століття в різні терміни: атлантичний і тропічний озон може повернутися до довоєнних рівнів приблизно до середини століття; антарктична «дірка» очікується відновленою десь у другій половині XXI століття (приблизно 2060-2070 роки), причому точні строки залежать від майбутніх викидів та кліматичних факторів. Водночас зростання викидів N2O є новою важливою проблемою.

Заходи необхідні для зберігання природного фільтра нашої планети

Дотримуватись і підтримувати міжнародні угоди і національні норми щодо заборони і утилізації озоноруйнівних речовин.

Контролювати і мінімізувати використання препаратів із високим потенціалом руйнування озону або замінників з високим потенціалом глобального потепління; віддавати перевагу безпечним альтернативам і правильне поводження з холодильними та кондиціонерними установками.

Зменшувати викиди N2O в агросекторі: оптимізувати внесення азотних добрив, застосовувати технології зниження викидів.

Захищатися від підвищеного ультрафіолетового випромінювання: одяг, креми з SPF; уникати інтенсивного сонця в полудень.

Підтримувати науковий моніторинг (спостереження зі супутників та з поверхні) і екологічну освіту.